Евтаназія в дослівному перекладі означає «добра смерть», вперше цей термін вжив Френсіс Бекон. Він вважав, що завданням лікаря є заспокоєння болів і усунення страждань не тільки тоді, коли це веде до одужання, а й тоді, коли сприяє прискоренню приходу смерті - легкої, позбавленою від страждань.
Сьогодні багато дотримуються думки, що принаймні не потрібно за допомогою лікарських заходів штучно продовжувати болісну життя, але лікарі, повсякденно стикаючись з муками приречених і розуміючи безглуздість страждань хворого, якого не можна врятувати, роблять все можливе для продовження життя, Хто ж правий? Цей спірне питання виникло очевидно, разом з виникненням медицини. У давньогрецьких лікарів вже існувало правило, категорично забороняє прискорювати настання смерті людини, навіть якщо він сам про це просить. Згодом більшість медиків дотримувалися цього правила. Але з історії медицини відома й інша точка зору: якщо хворий безнадійний і дуже страждає фізично, то морально виправдане прискорення його смерті. Такої точки зору дотримувався, наприклад, А. Ф. Коні. Він писав: «... Де немає можливості абсолютно припинити страждання, не перериваючи нитки життя, припустимо з етичної точки зору участь лікаря в заспокоєнні хворого навіки».
Така точка зору, на наш погляд, найчастіше буває несумісна з принципом гуманізму, хоча суб'єктивно її прихильники піклуються про інтереси хворого. Прохання хворого про смерть може бути викликана тимчасової душевної слабкістю і не відображати істоти його бажань. До того ж сучасна медицина має безліч знеболюючих засобів, що трохи знижує гостроту цієї проблеми.
Важливо й таке міркування: у багатьох випадках не можна безсумнівно довести безнадійність хворого, так як не завжди можна точно врахувати захисні сили його організму. Відомі приклади самолікування навіть раку (так зване спонтанне лікування). Таке буває рідко, але можливо в кожному конкретному випадку. Не виключена можливість і помилкового діагнозу.
Заперечуючи проти прискорення смерті безнадійно хворих, слід враховувати й інша обставина: бурхливо розвивається наука щодня приносить нові засоби боротьби з хворобами, і це можуть бути кошти, які перемагають саме дану, конкретну хворобу.
Всі ці міркування мають на увазі морально вихованого лікаря. Вони застерігають його від елементів суб'єктивізму в оцінці поповнення тяжкохворого. Але медицина поки, на жаль, знає не тільки сумлінних працівників. Якщо припустити, що евтаназія виправдовується морально, то це знімає питання про особливу відповідальність лікаря за життя хворого. Це може стати прикриттям професійної несумлінності і сприяти виникненню недовіри до медичних працівників з боку хворих. Призначення лікаря продовжувати, а не вкорочувати життя людини. Адже лікар - це насамперед захисник життя. Кожен який звертається до лікаря хоче і має право отримати все, чим володіє сучасна медицина, для підтримки життя. Отже, евтаназія суперечить самій меті медичної професії.
З проблемою евтаназії тісно пов'язана більш широка проблема ставлення лікаря до безнадійного, вмираючому хворому. До недавнього часу цієї важкої, важкої проблеми намагалися не торкатися ні в пресі, ні в публічних виступах. Від цього проблема не зникала. З середини 50-х років в світі починають широко користуватися методом психоделічної терапії. Головна мета її - зміна емоційного статусу вмираючих хворих: ослаблення, страхів, депресій, подолання психічної ізоляції.