Переломи верхньої щелепи мирного часу відносяться до найбільш важких видів травм, і дані про їх частоту (від 7 до 23%) різноманітні (М. А. Макієнко, 1960- Т. В. Чернятина, 1968 А. Л. Дудіна, 1970- R. Petz, I. Meyer, 1968, та ін.).
Складний і досі повністю не вирішено питання про лікування переломів верхньої щелепи.
Протягом 4 років (1967-1970) ми спостерігали 111 хворих з переломами верхньої щелепи (чоловіків - 100, жінок - 11).
У 87 хворих (78,4%) переломи верхньої щелепи відзначалися в найбільш працездатному віці (21-50 років).
Переломи верхньої щелепи особливо часто зустрічаються у шахтарів (42,3%).
З виробничих травм на першому місці знаходиться промислова (39,6%), з невиробничих - транспортна (30,7%).
За локалізацією переломи верхньої щелепи розподілилися наступним чином: перелом альвеолярного відростка - у 19 хворих, тіла верхньої щелепи - у 92, з них за типом Лефор нижній - у 1, по типу Лефор середній - у 41 і по типу Лефор верхній - у 50 чоловік .
Однією з особливостей переломів верхньої щелепи є їх поєднаний характер. Так, у 39 хворих перелом верхньої щелепи поєднувався з переломом нижньої щелепи, у 32 - з переломом кісток носа, у 22 - з переломом виличної кістки і дуги. Анатомічна близькість черепно-мозкового скелета зумовлює значну частоту одночасного пошкодження верхньої щелепи і головного мозку. Так, переломи верхньої щелепи супроводжувалися струсом головного мозку у 76 хворих, одночасно перелом верхньої щелепи і перелом основи черепа спостерігалися у 20 осіб, з переломом склепіння черепа - у 9. Множинні переломи кісток лицьового скелета та інших кісток виявлені у 27 осіб.
Терміни надання спеціалізованої стоматологічної допомоги хворим з переломами верхньої щелепи були різними: в 1-у добу - 92 хворим, причому в перші 3 години - 36- на 2-у добу - 9, на 3-й добу - 4 і понад 3 доби - 6 хворим. Широке використання санітарної авіації в Донбасі дозволяє проводити спеціалізоване лікування безпосередньо в районних та міських лікарнях в ранні терміни. При виборі терміну і методу лікування нами проводиться консультація хворих спільно з нейрохірургами, отоларингологами, офтальмологами та іншими фахівцями.
Лікувальні заходи в основному зводилися до виведення хворих із шоку, первинної хірургічної обробки, репозиції та фіксації уламків кісток лицьового скелета. У 14 хворих первинну хірургічну обробку та фіксацію відламків проводили під інтубаційної наркозом. Найбільш поширені ортопедичні методи лікування переломів верхньої щелепи, які нами використані у 68 (61,3%) хворих. Оперативні методи лікування переломів верхньої щелепи застосовані у 43 (38,7%) хворих.
Стійка втрата працездатності настала у 22 хворих, які ЛТЕК визнані інвалідами.
Для правильної організації допомоги хворим з переломами кісток лицьового скелета необхідно дотримуватися загальних організаційних принципів і єдиної структури лікування в різних лікувальних установах. Удосконалення старих і застосування нових методів лікування переломів верхньої щелепи повинні бути спрямовані на більш швидке відновлення функцій і працездатності хворих.