Питання про те, як стати практично здоровим, хвилює кожну людину, оскільки він розуміє, наскільки будь-яка хвороба залишає той чи інший слід в його нервовій системі і наскільки кожна хвороба може підірвати здоров'я. Тому заходи первинної профілактики набувають для всього населення країни величезне медико-біологічне значення. Але не всі люди, мабуть, розуміють, що зміцнення здоров'я запобігає хворобі і що профілактику значно легше здійснити, ніж лікувати будь-яку з численних хвороб.
Розроблені в даний час заходи медичного і соціального характеру спрямовані на створення сприятливих умов праці та побуту, підвищення опірності організму, придушення осередкової інфекції, підвищення тонусу і реактивності нервово-м'язової системи, усунення гіподинамії, а також різних факторів ризику розвитку будь-якого захворювання. Про це кожен повинен пам'ятати, про це кожен повинен знати, про це кожен повинен піклуватися.
Але тоді, коли в силу багатьох обставин хвороба виникла, з'являються великі труднощі, пов'язані з визначенням характеру захворювання і застосуванням лікувально-профілактичних заходів для запобігання його прогресування.
Пацієнту немедікам часом незрозуміло, чому так важко поставити правильний діагноз, чому так складно призначити ефективні методи лікування. Адже наука тепер досягла нечуваних висот: вона поінформована про складні перетвореннях, що відбуваються в живій клітині, синтезований білок (пластичний матеріал, необхідний для побудови клітини), розкрито структура ферментів і гормонів, без яких неможливе життя будь-якої клітини. Більше того, вивчені процеси росту і розвитку ембріона людини, визначені генетичні фактори, які відіграють найважливішу роль у розвитку спадкових хвороб, реалізовані фантастичні ідеї - зроблене запліднення яйцеклітини за допомогою сперматозоїдів і простежено процес росту і розвитку організму в штучних умовах.
Однак поставити діагноз захворювання лікаря, незважаючи на ці досягнення науки, не просто. Чому ж так важко зробити правильне умовивід про природу того чи іншого захворювання? Тому, дорогий читачу, що діагноз захворювання - поняття збірне, що грунтується на змінах, які виникають в результаті постійної боротьби організму з шкідливо факторами. Ця боротьба відбувається на тлі «полома» тієї чи іншої функціональної системи і розвитку пристосувальних і захисних механізмів, причому вона щоразу в тимчасових інтервалах здійснюється в нових функціональних і динамічних умовах. У процесі розвитку і перебігу захворювання формуються в силу зазначених обставин новий рівень реагування найважливіших систем управління і забезпечення організму, нова його реактивність, нові інтегральні відповіді організму на різні дії. Тут грають роль не етіологічні моменти, а патогенетичні механізми, і насамперед аутоімунні процеси, або накопичені метаболіти, або збочена реактивність організму, що набувають відоме патогенетичне значення в перебігу і прогресуванні захворювання.
Виходячи з цього діагноз повинен бути сформульований лікарем на підставі динамічного спостереження за перебігом захворювання. Тому фаза перебігу захворювання, ступінь активності запального процесу або стадія дистрофічного процесу мають істотне значення для уточнення діагнозу та диференційованого застосування комплексу лікувально-профілактичних заходів по відношенню до даного конкретного хворого. Крім того, не треба дивуватися, коли лікар після першого огляду пацієнта не поставив діагнозу. Глубокомислящій і досвідчений лікар, хоча і має різнобічні знання, завжди утримається від поспішного діагнозу. Тільки глибоке осмислення перетворень, що наступають в організмі при динамічному спостереженні, дозволяє зрозуміти сутність патологічних процесів і зробити правильне умовивід з приводу природи функціонального, запального або дистрофічного захворювання. Часом буває й так, що етіологічний фактор, зробивши свою справу, відступає на задній план. Його роль на певному етапі розвитку захворювання стає незначною, оскільки виступають нові, вже не етіологічні, а патогенетичні механізми, що сприяють прогресуванню захворювання. Тут доречно згадати слова: «Мавр зробив свою справу, мавр може йти». Але буває й так, коли цей «мавр» ховається і продовжує згубно діяти на організм, тоді тактика лікаря змінюється.