Оцінка регіонарного опору судин може проводитися трьома методами: 1) розрахунком опору судин за даними регионарной фракції серцевого викиду і рівня артеріального тиску-2) перфузией судин за допомогою апаратів при постійному тиску і 3) перфузией судин при постійному припливі (Б. І. Ткаченко з співавт., 1971).
Розрахунковий метод визначення опору базується на спрощеній формулі Пуазейля (рівняння 4.3), з якої випливає, що:
де: W - опір судин (в дин · с · см-5) - Р - артеріальний тиск (в мм рт. Ст.) - Q - величина кровотоку (в мл / хв).
Значення опору судин, отримані розрахунковим шляхом, дозволяють судити про спрямованість змін опору, але неприйнятні для вирішення питання про характер (активному або пасивному) судинних реакцій. Це пов'язано з тим, що судини відносяться до нелінійних гідравлічним провідникам, тому їх опір залежить від величини розтягуючого їх тиску (В. М. Хаютін, 1964- Б. І. Ткаченко із співавт., 1971). Однак методом розрахунку периферичного опору можна визначити питомі величини опору окремих судинних областей у загальному периферичному опорі, що не дозволяють зробити методи перфузії (табл. 10).
Таблиця 10. Величина регіонарного судинного опору у% до загального периферичного опору| Судини | Опір у% |
| Аорта Великі артерії Великі артеріальні гілки Термінальні артеріальні гілки Артеріоли Капіляри Всі артеріальний русло, включаючи капіляри Венули
Термінальні вени Розгалужені вени Великі вени Порожня вена Вся венозна система | 4 5
10 6 41 27 93 4 0,3 0,7 0,5 1,5 7 |
За допомогою останніх можна визначати активні реакції судин на нервові і гуморальні впливу, але не можна судити про справжню величиною регіонарного опору в умовах природної циркуляції. Метод визначення опору судин при перфузії їх під постійним тиском базується на створенні в магістральній артерії органу постійного тиску з реєстрацією об'ємної швидкості кровотоку в артерії. Для цих цілей використовуються насоси з регульованою продуктивністю і автоматичною системою «стеження» за постійністю рівня артеріального тиску. Регулювання здійснюється за принципом зворотного зв'язку: при зниженні тиску продуктивність насоса збільшується, а при підвищенні - зменшується.
Однак найбільшим поширенням користується метод перфузії судин з постійною швидкістю, здійснюваної резістографамі. Детальне обґрунтування цей метод отримав в роботах В. М. Хаютина (1964). В даний час найбільш поширені два типи резістографов - із зовнішніми електромагнітними клапанами (В. М. Хаютін, 1964) і внутрішніми клапанами (Б. І. Ткаченко із співавт., 1971). Апарати другого типу представляються більш кращими через істотно меншою помилки (через незначних змін продуктивності залежно від коливань рівня тиску на вході апарату) і меншого гідродинамічного удару, який особливо виражений при використанні зовнішніх клапанів.
Необхідно відзначити, що резістографія є недостатньо фізіологічним методом вивчення регіонарного кровотоку. Це визначається двома чинниками - необхідністю перетину магістральної артерії органу або сегмента тіла і що, мабуть, більш важливо - відсутністю синхронізації між ритмом серця і роботою резістографа. На жаль, останній обставині досі приділяється мало уваги. Разом з тим відомо, що рефлекторні реакції і резистивних, і ємнісних судин залежать не тільки від ступеня зміни тиску в судинних рефлексогенних зонах, але й від ритму потоку, форми і тривалості пульсуючих коливань тиску крові (Ito, 1969).
Результати досліджень, виконаних в нашій лабораторії, свідчать про те, що абсолютні величини периферичного опору в ряді судинних зон при дослідженні методом резістографіі істотно (у 2-4 рази) відрізняються від значень опору, отриманих іншими методами, зокрема за допомогою контрастної ретгенокінематографія. Ці дані змушують ставитися до методу резістографіі з певною обережністю і використовувати його лише для оцінки швидко протікають судинних реакцій при впливі подразників, а не для дослідження тривало розвиваються розладів кровообігу.
На закінчення хотілося б відзначити, що при викладі принципів і методів вивчення регіонарного кровотоку нам було доцільним опустити цілий ряд другорядних деталей, приділивши більше уваги спірним теоретичним питанням і критичному аналізу переваг і недоліків різних методів. Такий аналіз, з нашої точки зору, необхідний і для обґрунтування вибору відповідного методу дослідження, і для його творчого використання в експериментальних дослідженнях.
Як вже зазначалося нами раніше, дослідження регіонарного кровотоку і розподілу серцевого викиду дають загальну кількісну характеристику закономірностей органного кровообігу в нормальних і патологічних умовах. При цьому залишається невідомим не тільки порушення кровотоку по нутритивная і шунтувальним шляхах, але й, що дуже важливо, характер циркуляції в різних відділах судинного русла, що визначає сукупні зміни кровотоку в органі і тканини.
Як відомо і як це уже підкреслювалося нами, органний кровотік і системна гемодинаміка вирішальним чином визначаються функціональним станом микроваскулярного русла: тонусом його артеріального і венозного відділів, розподілом кровотоку на рівні мікроциркуляції і деякими внутрішньосудинним феноменами, що буде детально розглянуто в наступному розділі.