Вивчення розподілу об'єму циркулюючої крові дозволяє отримати цінну інформацію про якісні та кількісні зміни органних і тканинних фракцій крові як в нормі, так і в патології. Як вже зазначалося раніше, в нормі у венозному відділі знаходиться близько 80%, в артеріях - 15% і капілярах лише 5% крові (Albert, 1963- Mellander, Johansson, 1968, та ін.). Такий розподіл визначається переважно тонусом ємнісних судин. При цьому слід врахувати, що навіть в екстремальних умовах ємність артеріального русла досить постійна, оскільки опір судин збільшується не стільки за рахунок їх тотального спазму, який міг би помітно позначитися на обсязі, скільки за рахунок звуження артеріол і прекапілярнихсфінктерів, підвищення тонусу яких не може суттєво змінити ємність артеріальних судин. Найімовірніше, що ємність капілярного русла як в нормі, так і при патологічних станах не змінюється настільки значно (в 10-40 разів), як це припускав Krogh (1927). Згідно роботам останніх років, ємність капілярного русла може змінюватися не більше ніж в 2-4 рази (К. А. Шошенко, 1972). На думку цього автора, гіпотеза Крога невірна, оскільки власні матеріали і спеціально проведене його вивчення даних літератури показали, що число закритих капілярів не перевищує число відкритих в 1,5-2 рази. На це ж опосередковано вказують дані І. А. Шермана (1972), що відзначив, що максимально можливе споживання кисню реалізується не тільки за рахунок збільшення (за даними автора в 3-4 рази) числа функціонуючих капілярів (зменшення об'єму тканинного циліндра), але й за рахунок зростання об'ємної швидкості кровотоку (підвищення артеріального тиску в 1,5-1,7 рази) і коефіцієнта утилізації кисню в 2,5- 3 рази.
Таким чином, зазначені матеріали дозволяють вважати, що зміни сумарного кровонаповнення тканин залежать головним чином від коливань обсягу крові в ємнісних судинах. Мабуть, деяким винятком з цього є органи зі специфічною будовою термінального відділу судинного русла (печінка, аденогипофиз), в яких частка крові, що міститься в синусоїда, дещо більше.
Для оцінки кровонаповнення органів і тканин використовується ряд методів, які можуть бути розділені на прямі і непрямі.