Розпізнавання та усунення причин безпліддя у шлюбі значно важче, ніж їх попередження. Тому багато гінекологів особливу увагу приділяють питанням попередження безпліддя.
У спостережуваних нами жінок при вивченні менструальної функції виявлено, що в 40,9% випадків менструації почалися у віці старше 15 років і були болючими (29,1%).
А. С. Лесакова і А. А. Попова (1962) встановили, що у 70,8% дівчаток менструації вперше з'являються у віці 12-13 років. У дівчаток з низьким показником фізичного розвитку менструації з'являються в більш пізньому віці.
Таким чином, пізній початок менструації, бачимо у безплідних жінок, знаходиться в причинному залежності від раннього пошкодження нейроендокринних регуляторних механізмів. Наші дослідження, проведені на трупах дітей, показали, що в ряді випадків вже в ранньому дитинстві виникає облітерація маткових труб.
Успіх профілактичних заходів по боротьбі з безпліддям в чому залежить від їх раннього початку. Вони повинні бути спрямовані на створення сприятливих умов як у внутрішньоутробному розвитку, так і після народження.
У 55,4% спостережуваних нами жінок, вторинне безпліддя настало після штучних абортів, з яких ускладненими були 36,9%. Ці дані збігаються з літературними, в яких медичний аборт розглядають, як одну з частих причин жіночого безпліддя, навіть у тих випадках, коли аборт ні ускладненим (Е. С. Дрентельян, 1924- Г. А. Цагарелі, 1956- Ч. Вікшрайтіс , 1961- В. С. Гіголова, 1961- М. А. Панасевич, 1967- Торр, 1959- Dukova із співавт., 1960 Kolarova із співавт., 1964- Senere, Girard, 1966- Kratko, 1967). Особливо часто аборт є причиною безпліддя у жінок з гіпоплазією статевої системи (Н. Н. Мезінова, 1959).
За нашими даними, трубне безпліддя частіше виникає після чревосеченія, штучного переривання вагітності, ускладнених пологів. А. П. Губарєв (1925), Дробязко (1966) Revel із співавт. (1965), Swolin (1966) стверджують, що дбайливе поводження з органами черевної порожнини під час оперативних втручань, раціональне ведення післяопераційного періоду, попередження штучних переривань вагітності та ускладнених пологів є необхідними профілактичними заходами проти безпліддя. У цьому зв'язку, особливе значення має застосування сучасних методів протівозачатія.
Пізніше звернення безплідних жінок за медичною допомогою значно погіршує прогноз безпліддя і ускладнює усунення його причин.
Серед жінок, які звернулися за допомогою з приводу безплідного шлюбу, 39,2% були у віці старше 30 років, 64,2% хворих почали подружнє життя у віці до 24 років і лише 9,2% у віці старше 29 років. Тривалість безпліддя у 73,6% хворих була більше 4 років. Значна більшість цих жінок тривалий час вважалося безплідними, але не піддавалося спеціальному дослідженню і, отже, цілеспрямованому лікуванню. Найчастіше подружжя не піддаються ретельному дослідженню лише тому, що при піхвовому дослідженні у жінки не були виявлені які-небудь зміни.
За рідкісним винятком (0,3%) чоловіки до звернення до лікаря в минулому не досліджувалися, хоча тривалість безплідного шлюбу у 30,4% чоловіків була більше 5 років.
Глибоке вивчення причин жіночого і чоловічого безпліддя, клінічне та лабораторне дослідження безплідних жінок і чоловіків, комплексність цих досліджень, облік даних анамнезу (загального гінекологічного) і вікових особливостей дозволяють створити схему патогенетичного лікування як жінок, так і чоловіків (з безплідних шлюбів). З лікувалися таким шляхом подружніх пар при вивченні окремих результатів у 69,9% жінок наступила вагітність.
Успіх терапевтичних заходів багато в чому залежить від того, як рано вони розпочаті (Dalsace, 1957). Тому очевидною необхідністю є широка пропаганда серед населення своєчасного звернення до лікаря у випадках безпліддя (не пізніше, ніж через два роки після початку подружнього життя).
Інтереси ефективної боротьби з безпліддям вимагають широкого впровадження профілактичних заходів, а у випадках настання безплідності-всебічного вивчення причин безпліддя у шлюбі і послідовного комплексного застосування способів їх усунення. Досягнення поставлених завдань також залежить від раціонального ведення вагітності та пологів у жінок, що перебували у минулому в безплідному шлюбі.
Отже, для забезпечення сучасного рівня попередження, розпізнавання та усунення причин безпліддя необхідні зусилля великої кількості лікарів, що забезпечують гінекологічні, акушерські, морфологічні, цитологічні, ендокринологічні, біохімічні, неврологічні, урологічні, соціологічні та інші методи дослідження. Очевидно, що кабінети з розпізнавання та лікування жіночого безпліддя при жіночих консультаціях не можуть відповідати сучасним вимогам. Мабуть, слід вважати доцільним організацію більших, централізованих (республіканських, обласних, крайових, міських) установ, що займаються регулюванням репродукції.