Виробничий травматизм - це пошкодження різного характеру, отримані на виробництві. Розрізняють травми механічні, хімічні, термічні і електричні. Питома вага окремих видів травм залежить від характеру виробничого процесу.
Причинами виробничого травматизму є:
- Відсутність або недосконалість огороджень і запобіжних пристроїв у машин і верстатів, несправність обладнання і інструментарія-
- Санітарний неблагоустройство робочих місць. Сюди відносяться недостатнє або несправне освітлення робочого місця та приміщень цеху, несприятливий мікроклімат. Так, наприклад, висока температура поряд з опроміненням і високою відносною вологістю повітря знижує увагу, швидкість реакцій робітника і підвищує небезпеку травматізма-
- Недостатнє навчання робітників правилам техніки безпеки-
- Використання робочими неправильних, небезпечних прийомів роботи-
- Відсутність або несправний стан індивідуальних захисних пріспособленій-
- Нераціональний режим праці та відпочинку працюючих.
Основні заходи по боротьбі з травматизмом:
- Контроль за справністю обладнання, інструментарію, за достатнім огородженням рухомих частин машин-
- Боротьба з захламленностью робочих приміщень. Вироби і матеріали необхідно складати на певних місцях в цеху. Механізоване видалення відходів і покидьків виробництва попереджає захаращеність цеху-
- Поліпшення природного та штучного освітлення-
- Систематичний нагляд за виконанням правил техніки безпеки і навчання робітників правильним прийомам роботи-
- Постачання робітників засобами індивідуального захисту та контроль за їх іспользованіем-
- Проведення заходів по боротьбі з втомою: поліпшення зовнішнього виробничого середовища, раціоналізація режиму праці та відпочинку.
Дуже важливим і ефективним заходом по боротьбі з виробничим травматизмом є реєстрація, облік і розслідування нещасних випадків.
Особливе місце серед травм займають електротравми, очної травматизм, гнійничкові захворювання шкіри (піодермії), пов'язані з травмою шкіри.
Частота електротравм невелика (всього кілька відсотків), але з них близько 15% смертельних. Профілактика електротравм зводиться до дотримання встановлених правил техніки безпеки при ремонті та монтажі електроустановок, забезпеченню робочих індивідуальними захисними пристосуваннями (рукавички, калоші, килимки), інструментарієм з ручкою з ізолюючого матеріалу, інструктажу працюючих. Важливе значення має ізоляція відкритих джерел струму, що знаходяться під напругою.
Очний травматизм займає чільне місце в металургійній і машинобудівній промисловості. Найбільш часто (15-25% всіх травм) він зустрічається у шліфувальників, обрубувач, клепальників, точильників. Очі можуть пошкоджуватися частками холодного металу, шлаку та ін. Травми можуть бути серйозними, аж до прориву очного яблука, але в більшості випадків справа обмежується поверхневим пошкодженням рогової оболонки.
Захист очей від травми проводиться у двох напрямках: заходи індивідуального захисту (захисні окуляри, маски, щитки) і заходи колективного захисту (місцева витяжна вентиляція у місця утворення пилу, стружок, іскор).
Гнійничкові захворювання шкіри (піодермії) виникають в результаті забруднення повітря виробничих приміщень пилом. Велике значення мають мікротравми шкіри, сприяють її інфікуванню. Важливу роль в цьому відношенні відіграють різні мастила, емульсії, що застосовуються при холодній обробці металів. Виникненню пиодермий сприяє також застосування для обтирання рук непромитих і непродезинфікованих обтиральних матеріалів.
Для боротьби з піодермія в гарячих і запилених цехах необхідно проводити заходи щодо зниження температури повітря, запиленості (аерація, повітряний душ, видалення пилу від місць її освіти та ін.). У механічних цехах, де піодермії виникають внаслідок інфікування дрібних травм, необхідно вживати заходів з видалення стружки з верстатів спеціальними гачками. Дуже важливо організувати обробку дрібних травм безпосередньо в цеху настоянкою йоду. Для попередження масляних фолликулитов необхідно замінювати масла охолоджуючої емульсією з меншим вмістом олії, не допускати забруднення рук і тіла маслами (контроль за герметичністю апаратури, встановлення щитків на верстатах для захисту від масляних бризок). Обтиральний матеріал слід попередньо дезінфікувати.
Важливе значення в боротьбі з піодермія має індивідуальний захист робітників і особиста гігієна. Робітники повинні бути забезпечені спецодягом. Для захисту рук застосовують індиферентні пасти, що попереджають зіткнення шкіри з маслами. Робітникам, стикаються з маслами, необхідно забезпечити можливість обмивання тіла теплою водою з милом під душем після роботи. У боротьбі з піодермія велике значення має швидка обробка шкіри при мікротравмах і своєчасне звернення до лікаря. Шляхом систематичної санітарно-освітньої роботи необхідно прищепити робочим навички своєчасного звернення за медичною допомогою. Дерматолог і хірург зобов'язані активно і систематично відвідувати цехи, в яких за умовами роботи можливе виникнення піодермій.