Кажуть, що з віком треба поступово відмовлятися від вживання м'яса, а старим воно взагалі протипоказано. Адже м'ясо - основне джерело білка, воно необхідне зростаючому організму як будівельний матеріал для споруди, ну а коли вже всі «побудовано», можна без нього і обійтися.
Я з цим абсолютно згодна. Думаю, що люди, які до старості перейшли на вегетаріанську дієту, і живуть довше, і хворіють менше. Сама я теж років десять як перестала їсти м'ясо, і хоча мені вже 72 роки, на здоров'я не скаржуся і відчуваю себе набагато молодше, ніж десятиліття тому, коли була мясоедкой. Я і в походи далекі ходжу, і з онуками наввипередки бігаю - не наздоженеш, а про всякі сезонні ГРЗ, які мене перш мучили, і думати забула. Знову ж, печінка зовсім не болить, і шлунок працює, як годинник. А раніше - чого у мене тільки не було!
Загалом, для мене без м'яса жити дуже добре, а рибу я їм іноді, і яйця теж. Але мова не про мене, а про моє разнесчастную чоловіка.
От скажіть на милість, хіба так буває, що люди вже скоро весілля будуть золоту справляти, а все ніяк один з одним домовитися не можуть? Над нами і діти сміються, а тепер уже й онуки починають жартувати: «У вас, бабуля з дідусем, завжди хто в ліс, хто по дрова!» І то правда - я ось, наприклад, свою рідну російську природу люблю, без дачі життя не мислю, а мого чоловіка туди калачем не заманиш, тільки шашликом! Він без «пальми в Гаграх» своєї відпустки не представляє. Так все життя і відпочивали порізно, він - на море, я - на дачі. Ну, і в іншому у нас теж повне розбіжність. Але головна нестиковка - на кухні.
Я з дитинства була привчена до правильного харчування: супи, каші, свіжі овочі та фрукти, а якщо котлета - то домашня, без всяких смакових хімічних добавок та іншого. А у чоловіка вдома було не так: їли хто що і коли доведеться.
Свекруха моя, хоч і не працювала, ніколи обідів не готувала. Вона артисткою була, в народному театрі цілодобово пропадала, а свекор - тихий, спокійний чоловік - всі мовчав, не скаржився, бутербродами пробавлявся. І синочок їх, мій Вадик, теж, почитай, на одних бутербродах виріс і до моїх каш-борщів за всю нашу з ним життя так і не звик. А вже про овочі-фрукти і зовсім не йшлося - у мене, каже, на них алергія.
І правда, від яблук у нього горло дере, від полуниці з помідорами - висип, навіть кавуни-дині не переносить, а зелень і огірки є просто не змусиш - не люблю, каже. Те ж саме твердив він про рибу, яйця і молочне. А що ж він їсть-то? Та тільки м'ясо. І може його є хоч три, хоч п'ять разів на добу, а то й більше. Ніколи не набридає. Хіба це справа?
Ось я сказала, що його тільки й можна було на дачу шашликом заманити. І це не жарт. Його друзі, бувало, понаедут до нас на дачу з повними відрами шашлику, і пішла робота - шум, гам, дим, смажать-парять, потім все це з'їдається під горілочку, гості їдуть, а мій муженек валяється з шлунковими кольками. І так майже щотижня. Чого я тільки не робила - і лаялася, і лікарів на нього напускала - нічого не допомагало.
Ну і дострибався мій Вадимчик. Спочатку гастрит у нього знайшли, потім вже і виразку стали підозрювати, але це все його НЕ протверезило.
А остаточно його добив тільки такий ворог як геморой. Та ще й який! Тепер, коли вже ми почали з цим справлятися, навіть страшно згадати, які чоловік муки відчував. Особливо коли, вибачте за подробиці, треба було в туалет йти. Адже криком кричав! І лікар суворо заборонив йому їсти м'ясне - абсолютно все, навіть ковбасу з сосисками, не кажучи вже про шашлики, а прописав як основний продукт морква у всіх видах, особливо сиру і дрібно натерту.
Довго я його вмовляла морквину є. Нарешті вмовила. Натерла на дрібній тертці, заправила рослинним маслом, нічого, з'їв, хоч і кривився. Тільки через годину, дивлюся - що таке? Почервонів весь - алергія! Ну, звичайно, всякі там в ній нітрати-нітрити, що поробиш?
Подзвонила я подрузі своєї, а вона давно натуральними продуктами захоплюється, все на своїй грядці вирощує, в магазин і не ходить. Поскаржилася я їй - виручай, кажу, що нам робити щось, адже морквина дуже потрібна, але хороша, а не аллергенная.
А було якраз час городніх посадок. І мало того, що моя подруга притягла нам три літрових банки моркви торішнього засолу, так вона мені ще й розсаду дала такої незвичайної моркви, що до кінця літа у мене на столі було повно морквини чудового золотавого кольору, до того ж солодкої-пресолодкий. Я майже весь город засадила нею, щоб вдосталь на зиму заготовити.
Від цієї золотої морквини мій чоловік вже не відмовлявся, і ніякої алергії у нього не було. А я мало того що сиру терту моркву йому щодня по три рази давала, так ще ось що придумала.
Оскільки він відразу прямо ось так від м'яса не міг відмовитися, я в котлетний фарш підмішувала кашку з дрібно натертої моркви і додавала багато білого хліба, розмоченого в молоці, і подрібненого часнику з петрушкою. Такі котлети виходили - пальчики оближеш, набагато смачніше звичайних, а вже корисніше у сто разів! І поступово, раз від разу я все більше і більше морквини в фарш підмішувала, поки зовсім в котлетки м'яса класти не перестала.
Ось так я свого «м'ясника» вегетаріанцем зробила! Уже три роки він тримається, про гастрит свій забув, і геморой затих, не дошкуляє. А головне - характер у нього змінився, стали ми з ним все більше домовлятися, а сперечатися рідше.
І золота морквина дуже нам здорово в цьому допомагає!
Прохорова Зоя Федорівна,
м Рязань