Працездатність

Працездатність - це сукупність фізичних і психічних здібностей, що дозволяють людині брати активну участь у суспільно корисній праці.

Працездатність залежить не тільки від функціонального стану організму, ний від умов суспільного виробництва, в якому бере участь людина, створюючи матеріальні і духовні цінності, т. Е. Від соціальних умов. На рівень працездатності впливають характер виробничих відносин, виховання, навчання, організація праці та її технічне озброєння, режим робочого дня і відпочинку, громадська та особиста зацікавленість у результаті праці та ін.

Найбільш важливою умовою збереження працездатності є відповідність функціональних можливостей організму вимогам, що пред'являються зовнішнім середовищем - фізичної та соціальної.

При невідповідності вимог, що пред'являються роботою функціональному стану організму, працездатність знижується. Збереженню працездатності протягом тривалого часу сприяють набуті навички до праці, трудова спрямованість, раціональний режим праці та відпочинку, введення виробничої гімнастики і т. Д.

Розрізняють працездатність наступних видів: загальну - здатність виконувати будь-яку роботу в звичайних умовах праці-професійну - здатність працювати в певній професії, должності- спеціальну - здатність працювати в певних специфічних умовах. Крім того, розрізняють працездатність повну, якщо функціональний стан організму відповідає вимогам професії, і обмежену (знижену).

Кожна людина має свої характерні потенційні можливості для суспільно корисної трудової діяльності. Ці можливості зазнають постійні зміни.

Функціональні порушення і різні патологічні процеси можуть бути причиною тимчасової втрати або зниження працездатності (див. Непрацездатність). Хронічні захворювання або анатомічні дефекти можуть викликати і такі порушення функцій організму, які перешкоджають виконанню професійної праці протягом тривалого часу (або постійно) або приводять до необхідності значного зміни умов праці. У цих випадках виникає стійка (постійна) втрата або зниження працездатності (див. Інвалідність). Визначення стану тимчасової втрати працездатності проводиться лікувально-профілактичним закладом, стійкого порушення працездатності - лікарсько-трудової експертизою (див.).

Тимчасова та особливо стійка втрата працездатності, позбавляючи хворого можливості брати участь у суспільно корисній праці, завдає шкоди особистим інтересам хворого і державі. Тому найважливішою соціальною та економічною завданням, у вирішенні якої велике і безпосередню участь беруть середні медпрацівники, є всемірне сприяння підвищенню працездатності трудящих і профілактика інвалідності. В СРСР розроблена і успішно втілюється в життя широка програма з профілактики найбільш поширених захворювань, удосконалюються методи лікування і відновлення порушених чи втрачених функцій (див. Реабілітація).

Працездатність - важливий показник здоров'я населення. Зниження захворюваності та травматизму, найбільш часто ведуть до тимчасової втрати працездатності та інвалідності- є загальнодержавною задачею. У рішенні її значна роль належить середньому медперсоналу, який бере активну участь в організації та проведенні профілактичних заходів, спрямованих на збереження працездатності. Див. Також Працевлаштування.