Якщо батьки і вчителі повторюють дитині, що він дурний, він зрештою цьому повірить. Тоді він і зовсім в присутність інших людей перестане проявляти свої розумові здібності, думаючи, що тим самим він уникне зайвих порівнянь і насмішок. Він радий, коли його залишають у спокої. Відтепер його девіз: не намагайся і не старайся, і невдач не буде. (4).
Існує поширена помилка, що на дитину необхідно навалюватися усім світом. Учитель, звинувачуючи хлопчика в хуліганстві, а дівчинку в розбещеності, домагається, щоб і батьки вважали так само. Батьки вслід за нерозумним педагогом вселяють дитині негативні якості, посилаючись на авторитет «Марії Іванівни». В результаті педагогічна мета (виховання хорошої людини) поставлена з ніг на вуха. Людина втрачає до нас довіру. Як можна вірити батькам, якщо для них думка абсолютно чужий «Марії Іванівни» дорожче гідності власних сина чи дочки!
Я не закликаю всіх батьків терміново ополчатися проти прискіпливих вчителів. Хтось повинен вказувати людині на її недоліки і називати їх. Але якщо ми всерйоз хочемо усунути погані риси, необхідно вказати вихід з кільця звинувачень. У важкі хвилини життя повинен бути хоч одна людина, яка вірить в мої найкращі якості і здібності, на кого я можу спертися. Навіть на суді проти звинувачення виступає захист. Але виховання людини - це ж не суд!
Правила такі:
1. Якщо в школі не можуть вказати синові на його погані якості, це повинні зробити батьки, подбавши заздалегідь про те, щоб в оточенні дитини виявилася людина, співчуття якого допоможе йому виправити деякі риси характеру.
2. Якщо школа сприймає нашу дитину надто критично, ми не повинні активно включатися в його цькування. Станом тими людьми, чия віра в нього і його здатності допоможе йому впоратися з собою і своїми негараздами.
3. Якщо один з батьків вилаяв, інший повинен заступитися за «бовдура». Це не означає «балувати», це мудрість. Небезпека виникає там, де спільно все прощають або спільно добивають.
Прочитайте ще раз оповідання «Втрачений син».