Самооцінка - цінність, значимість, якими наділяє себе людина як цілком, так і окремі сторони своєї особистості, діяльності, поведінки. Основу самооцінки становить система цінностей індивіда.
Самооцінка виконує регуляторну і захисну функції, впливаючи на поведінку, розвиток особистості, її взаємини з іншими людьми. Відображаючи ступінь задоволеності або незадоволеності собою, самооцінка створює основу для сприйняття власного успіху чи неуспіху, для рівня домагань. Самооцінка може бути різного рівня усвідомленості.
Самооцінка характеризується за такими параметрами:
- За рівнем: висока, середня і низька;
- За співвідношенням з реальною успішністю: завищена і занижена;
- За особливостями будови: конфліктна і безконфліктна. Нестійкість, конфліктність самооцінки зростає в критичні періоди розвитку, зокрема, в підлітковому віці.
Досить висока, стійка і разом з тим цілком самооцінка (яка при необхідності може змінюватися під впливом нової інформації, набутого досвіду, оцінок оточуючих, зміни критеріїв, і т.п.) є оптимальною для розвитку і для продуктивної діяльності. І навпаки, негативний вплив на людину робить як надмірно стійка негнучка самооцінка, так і сильно коливається, нестійка.
Самооцінка формується на базі оцінок оточуючих, оцінки результатів власної діяльності, а також на основі співвідношення реального та ідеального уявлень про себе.
Збереження сформувалася, звичної самооцінки стає для людини потребою. З цим пов'язаний ряд важливих самооцінюючої феноменів, таких, як дискомфорт успіху або афект неадекватності (тобто ігнорування факту свого неуспіху і прагнення зберегти сформовану високу самооцінку).